Спостереження за ринком. Becoming mature.

Цікаві симптоми почали проявлятися буквально з початком літа щодо нашого ринку (цифрового маркетингу). Вони головним чином є доволі позитивні. Позитивні в тому сенсі, що оперують кількома параметрами:

• Збільшуються розумні/обережні інвестиції в старт-апи. Розумні, бо до кризи більшість інвест-проектів виглядали занадто амбітними. Багато інвесторів були переконані, що в українському Інтернет ще нічого та нікого немає, або все, що є - поганої якості, а вони виїдуть на ринок на білому коні тощо. Криза розставила все на свої місця.
• Збільшується кількість грошей. Попри те, що ринок в доларовому еквіваленті зріс не сильно, то в гривневому ріст доволі помітний (див. графік - всі дані - це наша оцінка ринку і на достовірність не претендуємо)

• Змінюється риторика. На позитивну та зрозумілу клієнту. Раніше мене страшно бісило, що багато учасників ринку або стогнуть, що все погано, або так спілкуються з клієнтом чи зовнішньою аудиторією, що їх нормальна людина зрозуміти не може. При такій риториці у клієнтів та стороніх від ринку людей складалося враження, що Інтернет-ринок заповнений невдахами-ботаніками, які тільки і шукають підстав, як видурити з клієнта гроші. Зараз риторика значно змінилася - більшість презентацій, які я мав змогу спостерігати останнім часом вже сформульовані адекватною мовою та в позитивному і приємному тоні. Це страшне тішить!
• Збільшується кількість та якість заходів/подій. Можливо, то в мене тільки таке враження, але за останній місяць відбулося стільки різновсіляких заходів на ринку, що таке насичення важко пригадати навіть до кризи. І хоч я дозволив був собі пожартувати у Твіттері щодо відкриття Google Україна, проте сама подія (вихід Ґуґла) і масштаб заходу свідчить про значний розвиток ринку. Крім того, невеликі форуми та неформальні зустрічі відрізняються вже як і складом учасників, якістю організації та матеріалами.
• З'являється правильне розуміння конкуренції/партнерства/співпраці тощо. Раніше конкуренти ставилися одне до одного дуже лицемірно - в очі посміхалися, а позаочі розказували, хто який дибіл. Не можу сказати, що такого зараз вже немає, але зростання кількості грошей на ринку трохи заспокоює конкурентів. З'являється розуміння, що грошей вистачить всім і що конкуренти також роблять гідний продукт (в цьому розрізі щоправда дивує позиція ISD Group - вони думають, що одні такі хороші , але то зрештою їх справа). Так само і з партнерством - раніше майданчики розказували всім партнерам, що вони одні єдині з такою знижкою, гралися з курсами валют тощо. Зараз більш партнерський та відкритий підхід. Клієнти ж раніше агенції за партнерів не вважали і в більшості випадків було ставлення формату "падрядчік". Ми з цим активно боролися зі свого боку і поснювали завжди, що навіть термін "підрядник" не є коректним, бо підряд передбачає, що компанія сама загалом може виконати цю роботу але через певні обмеження (переважно ресурсні) не може цього зробити. Натомість робота з агенцією - це більш партнерські стосунки, коли успіх обох компаній залежить від успішності спільних дій. Зараз таке розуміння все більше поширюється на ринку, що також надзвичайно тішить.

Чи можемо ми протидіяти свавіллю влади?

Спостерігаючи за сьогоднішніми подіями довкола сваволі міліціянтів чи наміру заборонити вільні масові зібрання, чи то незаконної вирубки парку в Харкові, доходиш висновку, що ми не є цільним суспільством. Не є громадою. Ми не бачимо як ця ситуація впливає конкренто на нас. Ми у кращому випаку зробимо висновок, що міліціянта треба обходити боком, аніж візьмемо участь у акції протесту проти сваволі міліції.

З такою позицією у нас скоро буде як у Росії.



/Обережно! Під катом багато тексту!/

Social responsibility in advertising

Я так підозрюю, що більшість читачів мого блогу дотична до сфери реклами тим чи іншим чином. І напевне не мені одному часом здається, що наша (рекламна) діяльність дещо спекулятивна - ми не створюємо цінності для суспільства, а лише експлуатуємо специфіку людської психології для того, щоб просунути той чи інший продукт не залежно від його справжніх характеристик (наприклад цигарки, алкоголь, junk-food, fast-food тощо).

Не скажу, що я сильно переймаюся з цього, мою позицію щодо подібних моральних проблем гарно ілюструє головний персонаж фільму "Thank you for smoking" - хто не бачив - раджу подивитися.

Гуцульські притчі. Іноді народ мудріший ніж ми думаємо.

В продовження до попереднього посту. Поділюся з вами моїми улюбленими притчами, які мені розказували правдиві гуцули. Іноді мені здається, що простий люд значно мудріше аніж більшість наших політиків/бізнесмені тощо.

By the way. Можете вважати цей пост ліричним відступом.

Українці і прокрастинація, або як себе кОпати.

Якось Анже Йєреб розказав мені, що бачив дослідження продуктивності представників різних націй. Так зокрема зауважив він, що українці продуктивно проводять з 8-годинного робочого дня тільки 1,5. В той час як словенці (Анже власне словенець) - 6 годин.

Чим далі тим більше я переконуюся, що дійсно прокрастинація у нас особливо розвинена. Як я і писав раніше здається це головним чином спадок радянської системи винагороди праці. Але є ще один чинник, який сильно впливає на розвиток згадоної хвороби: це безпідставне почивання на лаврах.

Failure is an option. Fear is not. (c) J. Cameron

Вова Смірнов нагадав мені цією цитатою від Джеймса Кемерона про дуже важливий ньюанс щодо розвитку бізнесу та персонального розвитку загалом. За радянських часів нас дуже добре навчили боятися. Боятися всього. Боятися правди, боятися поразки, боятися своїх бажань тощо.

Ми доволі закомплексоване суспільство. Комплекси - джерело наших страхів. Ми боїмося здатися дурнями, диваками, лузерами тощо. Ми краще будемо робити те, що роблять всі - аби не виділятися. Аби нашій поразці всі інші знайшли обґрунтування: "він робив як всі - але не пощастило".

Натомість тільки спроба зробити щось не так як всі є джерелом руху всього світу уперед. Ми не повинні боятися, бо ми ніколи не знаємо напевне як повернеться та чи інши ситуація. Кожен випадок є унікальний і не можна будувати собі наперед якихось прогнозів.

Навіть коли розумні і довсідчені люди будують прогнози - не треба їм вірити - вони знають багато, але далеко не все. Моя улюблена картинка, яку показав на WEB 2.0 Expo Berlin 2008 Tim O'Reilly

Оригінал фото тут.

В кожного своя логіка. Пам'ятайте про це.

Нещодавно, як ми ходили всією агенцією на перегляд фільму "Аліса в країні чудес" в IMAX я побачив в зоні для фаст-фудів дуже дивне оголошення на смітниках:
"Шановні відвідувачі! Переконливе прохання - не кидайте таці та сміття в смітник!"
Ось фото-доказ:

Я стояв певно з хвилин 5 щоб зрозуміти що мені робити з тацею зі сміттям... Адже погодьтеся не часто вам пишуть, наприклад, на зубній щітці: "Не чистіть цим зуби!". Поки не підійшла прибральниця і не пояснила: "часто сміття викидають у смітник необережно і його важко діставати з закапелків. Тому ліпше залишити все на столах. Я сама приберу."

Висновок: навіть найбільш ідіотське формулювання має за собою здорову логіку. Просто треба попросити роз'яснення. Це дуже допоможе вам у переговорах та й просто у повсякденному житті.

Біда українського громадянського суспільства.

Головна біда українського громадянського суспільства - щось схоже на матрицю - валяється у розчині американської донорської системи і уявляє, що живе.

Щойно повернувся з зустрічі активістів з організації newcitizen.org.ua. Зустріч була присвячена  питанню "Як контролювати владу". Мене запросив на неї  Ярослав Ажнюк і сказав, що це важливо. Мені ж самому було цікаво - чи щось змінилося з тих часів як я був студентом і брав участь у купі громадських ініціатив. Так от - ніц не змінилося...

Шкода дивитися як молоді і розумні люди гають свій час на високі розмови про якусь фігню, яка немає ніякого значення. Мені здається, що бабка, яка організувала мешканців будинку і вони утворили кооператив і гуртом дбають про своє помешкання, значно крутіша громадянська активістка ніж всі разом взяті борці за демократичне суспільство за рахунок американських ґрантів.

Мій рецепт успішного громадянського суспільства - перестати дрочити і зайнятися конкретною справою.

Час витрачати гроші правильно! Українці і фінансова культура.

Ще одна велика біда нашої нації =) - це відсутність у більшості людей елементарної фінансової культури. Ми не вміємо зберігати гроші, правильно витрачати їх, розставляти пріоритети. Це зовсім не дивно з огляду на наше тоталітарне минуле, але наразі це дуже заважає нам нормально розвиватися. Думаю кожен з нас стикався, як дивуються іноземці - для чого нам такі дорогі машини, коли у більшості їх власників немає навіть рахунку у банку =).

Цим постом я хочу закликати вас звернути увагу на важливість того, як ви тратите гроші скажімо на одяг. Я закликаю вас сказати НІ великим бутікам/магазинам одягу, що розташовані у великих торгівельних центрах або в центральних частинах міста тощо. Їх власники переважно або колишні бандити або жінки депутатів, або "дєлкі" старого пошибу. Вони абсолютно бездуховно ставляться до того що роблять - возять "шмотки" для "лохів". Абсолютно ідіотські ціни та такі ж ідіотські колекції. Я наприклад в локальному магазині DIESEL ще ні разу не знайшов речей з актуальної колекції, що висить на сайті. Вони возять речі зі стоків і продають їх по цінах теперішньої колекції. І я хоч і люблю бренди LACOSTE, Tommy Hilfiger, DIESEL etc. я НЕ буду більше купувати речі у подібних магазинах в Україні.

Від недавна я сказав собі, що буду одягатися виключно в магазинах, які роблять люди не байдужі до своєї справи - і на щастя такі є - це наприклад TOSHOSHOP та PURE. І закликаю вас робити те саме.

Псіхи рулять! У вас в компанії достатньо псіхів, щоб перемагати?

Я вже напевне протягом півроку спостерігаю, як у блогах топових бізнес-філософів (Тома Пітерса, Сета Ґодіна, Стівена Кові тощо) не змовкає тема поразок. Вони всі в один голос говорять про те, що щоб перемагати треба багато помилятися. Помилятися треба навіть значно більше ніж не помилятися. Треба ув'язуватися у бійку і потім дивитися, що вийшло - і робити висновки.

В Україні ж зараз засилля своєрідного страху перед тим, що буде. Люди головним чином копіюють вже успішні бізнес-стратегії та роблять на їх освнові свої бізнеси. Модель - нічого не треба вигадувати - дуже сильно засіла в наших мізках. Така модель з одного боку не дозволяє зробити фатальну катастрофу. Але з іншого в кращому випадку виходить завжди якийсь добрий середнячок, а в гіршому ж повільне та нецікаве згасання бізнесу.

У нас тільки сміливі люди, сміливі до божевілля можуть стати провідниками нових форматів, нових ідей, нового бізнесу. Звідси питання - ви коли обираєте собі людей у команду набираєте псіхів? Чи орієнтуєтеся на гарантовану посередність? Ми набираємо багато псіхів =)

Кілька слів про маркетинг. Як це воно робити по-новому?

Зараз я порекомендую вам купити одну книжку. Це книжка "Confession of a public speaker" by Scott Berkun. Наголос на слові купити не випадковий.

І порекомендую купити не через те, що це найкраща книга щодо мистецтва публічного слова - ні. А через те, що автор прийняв найбільш сучасний прийом маркетингу, проти якого більшість людей безсилі (і я в тому числі) - він щиро попросив. В кінці книжки автор абсолютно чесно сказав, що немає величезних бюджетів на маркетинг своєї книжки, тому просить читача підтримати його книжку постом у блозі (як я зараз), відгуком на www.amazon.com тощо.

My management tips #3. Менеджмент як їзда на авті

Чим більшою стає наша агенція, тим частіше починають у нас звучати розмови про впорядкованість, планування, процедури в управлінні проектами та компанією. Багатьом людям здається, що більшість речей, що зроблені у житті - наслідок спланованої, скоординованої та покрокової діяльності. Натомість я стрведжую, що таке ставлення до управління є не зовсім адекватне у сьогоднішніх умовах (особливо у нашому бізнесі та на нашому ринку). Сьогодні на нас очікує все більше і більше змін, з якими нам доводиться працювати буквально щоденно. Том Пітерс у своїй книзі Re-Imagine пише, що підхід до планування діяльності сьогодні змінився з "Готуйся-цілься-стріляй" на "Стріляй-готуйся-цілься". І я дуже сильно підтримую цю тезу.

Інтернет ринок в Україні. Бідний бо дурний.

Деякий час я уважно спостерігав за публічними проявами акторів українського Інтернет-ринку і мушу зізнатися часом деякі люди доводять мене майже до сказу.

Чому ж так? Я думаю всім відомо, що український Інтернет-ринок не є розвинутим і йому потрібно ще часу та й інвестицій (як грошових так й інтелектуальних) для того, щоб він набирав обертів та ставав на ноги. Для Інтернет-ринку ставати на ноги це значить насамперед доводити ефективність Інтернет-каналу в порівнянні з іншими каналами. Змінювати медіа-спліт рекламодавців на користь Інтернету. Вести агітаційну кампанію де розписувати успішні кейси використання Інернету тощо. Саме так роблять ті, хто хоче розвитку своєї справи та вірять в неї. Що б було, якби Стів Джобс сумнівався у тому, чи дійсно персональні комп'ютери - це така потрібна людям річ? Чи зміг би він стати тим ким став і чи змінив би він так світ? Ні.

Чому клієнтів краще позбавляти права вибору?

Як тільки ми починали агенцію я поставив собі за завдання максимально мінімізувати (гм... дивне вийшло словосполучення) організаційні та процедурні ризики з якими стикається креативна/рекламна/інтернет агенція.

Одним з головних капіталів в інтелектуальних послугах є час. Я проаналізував досвід агенцій які працювали тоді на ринку, і виявив, що багато часу спеціалістів та менеджерів витрачається на "ритуальні танці" агенції перед клієнтом. Що входить у такі ритуальні танці? Насамперед варіативність. Коли агенція розробляє креативну концепцію чи концепцію дизайну - вона знає яка найкраще підходить клієнту. І це одна стратегія/концепція. Не може бути найкращих рішень 3 або 5. Може бути тільки одне. Натомість далі агенція задля "так повелось" розробляє ще 3-5 варіатнтів у які не особливо вірить, але так треба. І чомусь, як правило, в результаті переговорів/доопрацювань народжується ще 2-3. А потім клієнт обирає найгіршу стратегію/концепцію з погляду агенції. Відповідно агенція витратила купу часу та енергії співробітників на те, щоб запропонувати не дуже добрий продукт.

Тому ми в агенції взяли за правило пропонувати одне рішення у яке ми віримо. Це дуже допомагає з огляду на оптимізацію витрати ресурсів. Крім того це дуже допомагає в мотивації людей. Вони розробляють на совість один продукт - і він отримує затвердження. І клієнти переважно дуже задоволені (хоча спочатку ставляться до такого підходу негативно).

А зовсім недавно я ще й знайшов наукове доведення правильності нашого підходу.

My management tips #2. Become a rock star.

Зараз прийшов час коли менеджемент суттєво відрізняється від того, що викладають у традиційних програмах MBA.  Це вже далеко не адміністрування за визначенням. Про різницю між адмініструванням та менеджментом поговоримо у наступних записах. Сьогодні ж я хочу поговорити про модель поведінки менеджера нової епохи:

Вилізьте з-за столу і купи паперів і станьте рок-зіркою.

Що таке бути рок-зіркою і чому так багато підлітків хочуть наслідувати їх триб життя? Вони роблять те, що хочуть. Вони кайфують від того, що роблять. Вони викладаються на повну у тому, що роблять. Якщо вони круті - вони багаті. Вони вважають свою роботу сенсом свого життя.

А ви?

Ви як менежер тягнетеся від того, що ви робите? Ви отримуєте кайф від себе коли вирішите наступне складне завдання? Ні? А треба! Дуже треба.

Почніть цінувати кожне своє досягнення. Забудьте про середину - робота зроблена або круто - або гівняно. Якщо ви дивитеся на результат своєї роботи і кажете - нормально, значить гівно. Але коли ви знаєте, що робота зроблена круто - кажіть про це всім. Кричіть про це на все горло. Популяризуйте себе - влаштовуйте концерти і оди самому собі і своїм досягненням.

Не буває скромних і крутих. Ви або крутий або скромний.

Будь-яка крута робота яка не прорекламована - не крута. Якщо про ваш геніальний винахід/роботу/проект ніхто не знає - то це просто ще один збірник пилюки в якомусь загашнику. Виходьте на світло. Показуйте людям. Доводьте, що це круто.

Чим довше ви не популяризуєте свою роботу - тим більше люди ставляться до того, що ви робите як до норми. Тим вище вам задирають планку і тим більші ставлять вимоги при цьому не даючи вам ніяких бонусів.

Не будете рок-зіркою - станете клерком. Загонять вас у глухий кут і завалять завданнями а ріспекти отримає хтось інший. Запам'ятайте це.

My management tips #1. Очолюйте процес і створюйте зав'язки.

Кілька років тому я працював у величезній компанії з шаленим менеджеріальним ритмом. Там я навчився як управлятися з величезною купою завдань, що валяться на голову в один момент. Правила дуже прості і думаю багатьом надзвичайно допоможуть:

• Очолювати процес - це значить бути всюди раніше ніж інші. Раніше задавати питання, раніше казати про можливу катастрофу, раніше робити свою роботу. Нащо щось відкладати на завтра, якщо це можна було зробити ще вчора. Зробіть таке враження, що ви ніндзя. Ви маєте бути всюди. Після місяця-двох такої роботи всі процеси самі почнуть працювати на вас.
• Моментальна реакція. Дуже важливий пункт. Він допоможе вам вирішити багато проблем. Всі дзвінки треба брати, або негайно передзвонювати (навіть якщо це не супер важливо - неважливі речі мають здатність ставати важливими і навпаки). На всі листи треба відповідати моментально і пересилати їх далі також одразу по отриманню. Навіть якщо ви ще щось маєте з'ясувати то так і пишіть - "Ось такий-то лист, я ще маю з'ясувати такі-то деталі, але ти все одно почитай - може в тебе виникнуть якісь питання". Ви таким чином убиваєте двох зайців: даєте людині знати що її може чекати і самі створюєте зав'язку.
• Створення зав'язок - чим більше людей знає про справу/завдання - тим важче вам про неї забути. Для цього треба одразу всім учасникам процесу говорити про все. Так - іноді ви будете виглядати як шизофренік вголос озвучуючи свої думки: наприклад не цурайтесь такого листа до учасників проекту: "нам треба зробити таку-то річ, але я ще не знаю як ми це будемо робити, мені треба зрозуміти як саме не пізніше четверга, бо інакше ми не встигнемо" - здавалось би повна маячня - але всі вже знають що їх чекає - і вони будуть нагадувати про це навіть не навмисне.

Ваша мова скаже хто ви є

На цей пост мене наштовхнув (як це часто буває) чудовий пост Сета Ґодіна про акценти (дивіться тут).

Ми рідко коли звертаємо увагу на те, як ми спілкуємося. На те, які слова ми вживаємо і як формуємо речення. І що цікаво - це дійсно виказує наш триб життя та культурну модель в якій ми зараз перебуваємо. Я часто чую від людей, що в Києві спілкуються російською мовою, що вони дійсно "шокають" і "гекають". Мене чомусь це страшенно дратує. Якщо вже обрав собі мову для побутової розмови - то чого б її не вивчити як слід. Російська теж красива, якщо нею красиво розмовляти. Всі мови такі.

Також дуже багато зустрічаю людей, що сиплять суржиком. Це менше дивує. Але дратує не менше. Звучить паскудно.

І не треба думати, що тотальне засилля "албанскава/упячькі" в Інтернеті змінює ставлення людей до того, як ми розмовляємо. Ні, "албанскій/упячька" також є частиною культури, але його треба вміти коректно використовувати в певних місцях та дискурсах.

Чому ми бидло? І що нам за це буде?

Як я і обіцяв в одному з попередніх постів  - сьогодні поясню чому я думаю, що більшість українців бидло, і що з цим робити. Особисто я вірю в те, що визнання проблеми - є першим кроком до її розв'язання. Тому хотів би, аби ми всі перестали носитися з міфами про хороших/працьовити/щирих/добрих але нещасливих українців - причина всіх наших бід - ми самі.

У своєму поясненні не буду заходити далеко назад у нашій історії - бо то доволі сумнівна практика. Буду намагатися апелювати до власних спостережень/досвіду.

Якось в університеті я додумався до однієї простої тези - наше культурне/світоглядне формування відбувається в рамках 3 поколінь (баба/дідо - мама/тато - я/ровесники). Відповідно, якщо сильно вплинути на таку тріаду - то можна майже повністю змінити культуру/світогляд цілої соціальної групи (навіть нації). Потім я знайшов цю тезу у якогось французького соціолога (але вже не пам'ятаю його ім'я - і мені дуже соромно), який стверджував, що для кардинальних змін у культурі достатньо лише 50-60 років.

I'm just working here. It's not my job.

Дуже часто стикаюся з цією проблемою, і раніше думав, що це знову ж таки хороба українців через брак культури, проте завдяки блоґу Сета Ґодіна та Тома Пітерса знаю, що це хороба багатьох суспільств.

Вперше з найбільш сильним проявом цієї хороби я стикнувся коли працював у великій компанії з  західним менеджментом. Коли люди з різних відділів могли переписуватися тижнями щодо однієї невеличкої проблеми, яку кожен з учасників листування міг би розв'язати за 20 хв., з метою визначити в чиїй компетенції є усунення цієї проблемки.

 Картинку я позичив тут

Іноді запозичення чужого в українську культуру дуже заважає нам розвиватися. В українській традиційній культурі такого б просто не могло статися. У нас здавна цінувалася орієнтація на результат. Проте з приходом совітів нас навчили орієнтуватися на процес, а з приходом транснаціональних корпорацій - на процедуру.

Дуже вас прошу - думайте головою і не лінуйтеся іноді робити не свою роботу.

My presentation tips #2. Інфографіка та смислове кодування VS дизайн презентації

Важливий момент у підготовці презентацій майже будь-якого типу. Треба пам'ятати, що люди, які переглядають презентацію самостійно переважно не мають часу на те, аби читати всі ваші розумні думки та разом з вами проходити весь шлях до певних висновків. Ви повинні максимально швидко та зрозуміло подати вашу думку, інакше маєте загрозу, що вас не зрозуміють або ви станете надокучливими та не цікавими.

Також треба пам'ятати, що наше звичайне уявлення про те, що таке дизайн презентації, часто не є коректним. Я часто зустрічаю презентації в яких натикано купу картинок, бек-ґраундів тощо. Це не дуже допомагає, ба навіть більше - заважає.

MediaCamp'09 Party. Photo Report

My presentation tips #1. Розрізняйте призначення презентації

Сьогодні розпочну невеличку практику - розказувати про навички підготовки презентацій, презентування тощо.  З того часу, як я почав свою кар'єру напевне найбільша частина моєї роботи складалася/складається саме з презентування. Як би це не дивно звучало.

Що ж таке презентація? Wikipedia дає таке тлумачення - "Presentation is the practice of showing and explaining the content of a topic to an audience or learner". Що цікаво в українській вікіпедії немає тлумачення цього слова =) Отже з тлумачення видно, що більшій частині людей, що багато комунікують з іншими презентаційні навички потрібні як повітря. Треба вміти показувати і пояснювати.

На своєму досвіді набачився цілу купу презентацій: і друкованих і виголошених. І головна проблема більшості з них - я ніц не розумію або швидко втрачаю інтерес, навіть коли матеріал цікавий. І причин тому є купа. Нині хочу розказати про певне найбанальнішу - різні призначення презентацій.

Часто люди готують презентації не звертаючи увагу на те, в яких умовах її будуть споживати. Це все одно, що би McDonald's видавав через віконце для автомобілістів столові набори на чотирьох персон зі скатертиною.

Поведінка на дорозі як доказ низької культури

Я вже давно озвучую тезу, що українці доволі низькокультурна нація. І в цьому насправді немає нічого дивного. Якщо нашу інтеліґенцію винищували цілеспрямовано протягом десятків років, то тій культурі не було звідки взятися. І щоб не бути голослівним в одному з наступних блоґів більше розкрию цю тему. Але сьогодні мушу звернутся до одного простого спостереження:

• ми поводимося на дорозі (йдеться про водіїв) як бидло. Майже всі.

При чому така поведінка не залежить від типу авто. Поводяться так само і дев'ятки і лексуси. Наприклад, характерна ознака, яка мені траплялася дуже часто минулого тижня: якщо українець їде і бачить у своєму ряді перешкоду, то в нього є вибір: або пригальмувати і дочекатися коли його пропустять в сусідній ряд, або підрізати іншого. І що цікаво, за моїми спостереженнями - у 80% українці приймають рішення підрізати. І тут немає значення чи блимнули ви аварійкою у знак вибачення - ви все одно бидло. Бо вибачення передбачає намагання наступного разу так не вчиняти - а у нас це просто блазнювання і знущання з того, кого ми скривдили такою поведінкою. Типу "ну ти ж розумієш - мені більше треба".

Це тільки один з прикладів - а їх ціла купа: блимання дальніми фарами, паркування де заманеться, проїзд на червоне світло і т.д.

 І головна причина такої бидлячості - це низька самооцінка і прагнення її підвищити приниженням іншого. Це така мініперемога: "Я вліз", "Я швидше", "Я перший", "Ви дибіли стоїте у пробці - а я розумний поїду тротуаром". Це для багатьох українців єдина підстава собою пишатися.

І я не кажу, що я один "віконт де бражелон". Іноді поводжуся так, що хочеться згоріти від сорому на місці... Але щодня намагаюся за собою слідкувати. Таку бидлячість дуже важко витіснити, але дуже треба це робити, якощо ми всі хочемо жити краще.

Навчились писати резюме? Добре. А тепер забудьте...

Мені дуже подобається як Інтернет чудово змінює багаторічні засади як соціальної так і професійної взаємодії. Раніше ваше резюме та рекомендації багато значили для кар'єри. Маючи в записах назви міжнаціональних компаній ви могли претендувати на фактично постійне працевлаштування протягом всього життя курсуючи між різними компаніями.

Навіть рекомендаційні листи були річчю доволі відносною. Людина з більш-менш розвинутою уявою могла б отримувати найкращі рекомендаційні листи від ключових осіб компаній в яких працювала. Достатньо було мати друга з цієї компанії з підвішеним язиком, і от ви можете вже без проблем давати його номер телефону та електронну адресу, ніби він, скажімо, начальник департаменту. І якщо ще й у вас підвішений язик - то позиція вам забезпечена.

Сьогодні ще далеко не всі, але вже значна частина розумних людей набирає персонал використовуючи соціальні мережі та ґуґл. З усіх моїх працівників я не перевіряв через ґуґл тільки тих, з ким починав працювати (їх я знав особисто до цього). І можу сказати - ґуґл річ значно дієвіша за резюме. Наприклад навіть якщо немає згадувань про конкретну особу, то ви обов'язково можете перевірити її розповіді на співбесіді про попереднє місце роботи тощо.

Але особливо цікаво - коли вона активний юзер соціальних мереж. Тоді ви можете оцінити значно більше аніж просто стерилізовану інформацію з резюме чи відповіді на співбесіді. Ви часто можете відкрити все, що може бути цікавого і особливого в людині - з ким вона товаришує, як розважається, як любила/нелюбила свою попередню роботу, скільки часу тратить на twitter чи livejournal.

Відповідно моя рекомендація для аплікантів на посади - ваші екаунти у vkontakte/twitter/livejournal/linkedin розкажуть про вас значно більше аніж резюме - тому краще дбайте про них. А рекомендація для тих, хто наймає на роботу - навчіться шукати людей в Інтернет - через ґуґл та всі соц-мережі - це зекономить вам витрачений час на випробувальний період.

І для обох груп - забудьте за резюме - це просто клаптик паперу.

Being a good client

Бути клієнтом в Україні (та й зрештою не тільки в Україні) розцінюється як привілей. Спеціальна позиція по відношенню до того, хто надає послуги/продукти/рішення. Клієнти часто не задумуються над тим, що результат будь-якого проекту (будь це навіть звичайна стрижка чи обід в ресторані) залежить значним чином від того, як вони самі працюють на цей результат. Ми в рекламній/інтернет сфері часто глузуємо над цим, створюємо різновсілякі ґеґи - типу "Make my logo bigger". Знімаємо відео (нижче подаю зразки), але насправді це не смішно.

В рекламному/інтернет бізнесі напевне найбільший ризик - це ризик, що пов'язаний з клієнтом (додаткові коментарі, що займають зайві ресурси; відмова оплачувати певні роботи з незрозумілих причин, тощо). І ми замість того, щоб виховувати клієнта, йдемо йому на поступки.

Twitter as your social portrait. Don't misuse it.

Від самого початку buzz'у довкола українського Twitter-простору я слідкую за ним і маю ряд спостережень якими б хотів тут поділитися.

Іноді бувають речі, які спочатку задумувалися як одне, а з плином часу показували свою ефективність та затребуваність як щось інше. Коли, приблизно, 3 роки тому мені вперше розказували про твіттер - то описували його, як платформу де близькі люди можуть знати, що одне з одним діється в конкретну хвилину: друзі, кохані, родичі тощо. Навіть в самому твіттері пише, що ви повинні дати відповідь на одне просте питання: "Шо робиш?".

Дуже багато українських (та й не тільки) твіттерян дуже буквально зрозуміли цей меседж - і зараз екаунти деяких осіб нагадують фізіологічний щоденник, або суцільний флуд. Багато людей в гонитві за "трендами" забули подумати, як це часто буває.

Унікальність твіттера вийшла в тому, що у нього оправдано невеликий формат повідомлення (бо більшість поточних новин/подій можуть укластися в 140 знаків) та швидкість доставки його до аудиторії (де ще ви зможете миттєво сповістити 400 - 700 чоловік про що-небудь?). Саме в цьому цінність твіттера в першу чергу. Дуже правльно кажуть про такий формат - мікроблоґґінґ.

Якось літом я затвітив свою претензію до українських твітерян:

"stop twitting bullshit - twit only what matters"

і отримав купу ретвітів =) не одного мене задовбав флуд і беззмістовність.

Як каже один з моїх улюблених авторів Сет Ґодін - "поводьтеся так, ніби ви у прихованій камері, бо так воно і є".  Особливо це стосується соціальних медіа. Ґуґл пам'ятає все =)

В цьому сенсі ваша поведінка у твіттері - це ваше соціальне обличчя. Перегляньте свій твіттер і уявіть, що це ви перед аудиторією в 400 чоловік в актовому залі. Хто ви? Блазень, що переказує всім давно відомі жарти? Ідіотський театр одного актора, де він коментує кожну свою дію: "я встав", "я пукнув" тощо? Хтось ще захоче прийти на ваш "перформанс"? Чи ви не задумувалися, що вас фоловлять у відповідь люди тільки тому, що не хочуть образити? А не того, що їх цікавить ваша маячня?

В українському твіттері є, наприклад, директори компаній, які в день постять по 10-20 переважно беззмістовних твіттів. Я думаю, що не одного мене це дивує. Питання "агов, чоловіче, в тебе що роботи немає?" виникає у кожної більш-менш свідомої людини.

В додаток до посту - додаю відео з Сетом Ґодіним і Томом Пітерсом, які власне також апелюють до того.

"Я - начяльнік, ти - дурак" як соціальний феномен, і як з ним боротися

Українці як нація мають цілий букет психологічних комплексів/вад. Це дуже стає помітно при навіть  нетривалих поїздках за кордон. Однією з таких вад є прагнення до постійного ієрархічного розподілу всіх і вся за різними ознаками: посадою, авто, квартирою/будинком тощо. Ми перебуваємо постійно під дуже важким психологічним гнітом того, що хтось має чогось більше або досягнув чогось вище. Ми одразу починаємо аплікувати на себе таку ієрархію і відчувати себе нижче за когось, меншовартісними. Це у свою чергу виклилає бажання реваншу - ми автоматично починаємо шукати нижчих за себе і намагаємо зробити все, щоб вони почували себе ще більш нещасними ніж ми є. В армії цей феномен - "дід/дух", в офісі - "начяльнік/падчіньонний", в соціумі - "крутелик/лох" тощо.

 В результаті отримуємо суспільство суцільно незадоволених особистостей, націю лузерів, невдах і реваншистів. Ми не любимо свою роботу достатньо, бо знаємо, що десь є краща робота. Ми не щасливі у своєму авті, бо бачимо, що сусід купив ліпшу тощо.

Натомість мене колись шалено здивував один англієць (ми з ним познайомилися на відпочинку), який займався укладанням підлоги (carpet-master) і абсолютно чесно говорив, що любить свою роботу. Що щасливий, що сам зміг зробити в будинку ремонт.

Інший випадок - це в берлінському ресторанчику познайомилися з підстаркуватим офіціантом. В нього було стільки гідності від того, як він подавав страви, він був настільки самодостатнім та приємним, що у моїй пострадянській голові якось не вкладалося що він може бути офіціантом.

Я зараз щодня борюся з такими проявами ієрархізації. В себе в компанії пробую впровадити принципи повного горизонтального управління. Даєься важко - бо люди не звикли працювати у такому форматі - треба більше самодисципліни, самоповаги, відповідальності.

Different mindsets as basic communication problem

Напевне я буду доволі банальним, якщо скажу, що більшість проблем, з якими ми стикаємося персонально/в бізнесі/в соціуму пов'язані саме з комунікацією. А головна проблема комунікації в тому, що ми підходимо до взаємодії з іншою людиною зі своїм специфіно налаштованим світоглядом. Більшість людей не усвідомлює, що різниця у вихованні, освіті, культурі, соціальній позиції, досвіді дуже сильно впливає на наше сприйняття реальності. Настільки сильно, що навіть якщо ви сидите з людиною в одному офісі - у вас можуть бути абсолютно інші картини світу в голові.

Коли комунікація відбувається довкола непринципових речей люди часто можуть знайти спільну мову і тому думають, що розуміють одне одного (щодо погоди, кави, ресторану, музики, кіно тощо... хоча теж не завжди). Коли ж спікування виходить на принциповий рівень (щодо мого майбутнього, щодо моєї компанії, мого проекту, щодо професійності тощо) люди  все менше схильні до компромісу і все більше транслюють на опонента свій світогляд.

Під катом більше =)

Project Management Issues

В Україні дуже мало людей, що можуть кваліфіковано управляти проектами. Знову ж таки, як і більшість українських бід - це насліддя системи праці та освіти в радянському союзі. Ні вас ні мене не вчили, як це - реалізовувати проекти. Номальною мовою реалізація проекту - це сукупність дій/вчинків які спрямовані та не, щоб довести справу до кінця.

Радянська система винагороджувала процес. У школі та інституті здобувалися навички, які вимагали наслідування та підкорювання схемі яка надходила зверху. Відповідно елементарна практика постановки завдань начисто відсутня у пост-радянських людей.

Це страшенна проблема для бізнесу, культури, політики та і взагалі розвитку суспільства. Якщо почитати більшість політичних програм - це ні в якому разі не можна назвати планом дій. І не тільки тому, що не хочуть обнародувати свої справжні плани. Біда в тому, що планів немає. Є сьогочасне спонтанне переслідування короткострокових потреб/бажань.

Думаю нам треба перетворювати кожну щоденну активність у проект - тільки тоді ми зможемо бодай якось здобути навички для формування нормального бізнесу, політикуму та зрештою суспільства.

Вид з вікна офісу

Наразі сиджу і працюю в офісі з чудовим видом на Київ. В день трохи інша ситуація. Дуже дивуєшся як це люди умудряються так спаскудити і без того не ідеальні зразки радянської архітектури своїми різнотипними вікнами, заскленими балконами тощо... Кастомізація часом не дуже добра штука. Ми чомусь мало думаємо про наслідки наших дій.

Але менше з тим - насолоджуйтесь видом вечірнього Києва від Apelmon'a

Менталітет достатності

Нещодавно перечитував одну книжечку для того, щоб організувати внутрішній тренінг в агенції - Стівен Кові - “7 навиків високоефективних людей”. І споміж іншого там присутній надзвичайно цікавий пасаж щодо менталітету достатності. Особливо важиливий цей пасаж з огляду на те, що в українців надзвичайно сильно розвинутий саме менталітет недостатності.

Йдеться головним чином про те, що більшість наших людей поводяться у житті за принципом - якщо у мене стало більше, то десь обов’язково стало менше і навпаки. Це дуже яскраво видно з принципів роботи наших політиків та бізнесменів. Більшість бізнесів орієнтована не на те, щоб реалізовувати справу свого життя, приносити користь людям та поміж тим заробляти гроші. Наші бізнеси орієнтовані на те, щоб “срубіть бабла”. Саме це “срубіть бабла” не дає побудувати нормальний сервіс, нормальне ставлення одне до одного і стабільні бізнеси.Ми потім дивуємося, чого ж це ніде в місті не можна знайти нормального ресторану чи кав’ярні. Чого ми так часто зустрічаємося з поганими продуктами/сервісом/брендами.

Менталітет достатності виховати в собі є достатньо важко. Я сам намагаюся щодня виганяти з себе думки та відчуття подібного характеру, адже ми все життя бачили, як одні збагачуються коштом інших. І навіть уявлення у нас немає про те, як може бути по-іншому. Нам всім треба намагатися щодня пам’ятати - що ми стаємо по-справжньому багатшими тільки коли робимо це не по-одинці а разом. До прикладу, що з того, що у вас у квартирі чудовий ремонт, якщо у під’їзді насцяно, сусід алкаш, і тріщина пішла по будинку бо якийсь ідіот спробував перепланувати квартиру? Що з того, що у вас дорога спортивна машина, якщо вас ковбасить по міських ямах так ніби ви на фірі їдете?